Журналісти, політологи, а за ними й історики, що пишуть про вибори, переважно не приділяють уваги результатам тих сил, що програли. Це, з одного боку, і закономірно. Але дослідити питання «втрачених» голосів, себто, тих, хто голосував чи голосує за непрохідні сили, теж по-своєму цікаво. Окрім того, це дозволяє краще зрозуміти, які електоральні «резерви» матиме «біло-блакитний» та «пост-помаранчевий» спектр у імовірному другому турі виборів Президента-2015.
Розпочинати аналіз «втрачених» голосів варто з 1998 року: до цього часу, вибори проходили лише за мажоритарною системою, і головним був не партійно-ідеологічний, а особистісний чинник. А вибори до Парламенту 1998 року стали першими, що пройшли за змішаною системою – половину депутатів уже було обрано за партійними списками. І більше третини виборців проголосували за списки тих партій, що не подолали встановлений 4%-й бар’єр. Нижче наводжу діаграму відсотків «втрачених голосів» на виборах до Парламенту, починаючи з 1998-го, і закінчуючи останніми виборами 2012 року.
За 14 років відсоток тих, хто проголосував за непрохідні списки, впав майже в п’ять разів — і це при тому, що зараз бар’єр вищий, ніж був півтора десятиліття тому!
Причин, чому так сталося, чимало.
По-перше, виборець не одразу усвідомив сам факт наявності бар’єру як такого, і не так часто звертав на нього увагу, коли обирав ту чи іншу політсилу.
По-друге, з 2002 року електоральна географія України набула, загалом, сучасних рис, і з того часу визначається перманентним протистоянням «помаранчевих» («центро-західних», «демократичних», «проєвропейських», тощо) та «біло-блакитних» («південно-східних» «проросійських) сил. Це, в свою чергу, постійно звужує поле для різноманітних — і первісно, досить популярних «третіх» сил та вимагає від виборця визначатися, з ким він.
По-третє, психологічна схильність більшості до конформізму («пристосуванства»): типовий виборець, зазвичай, не хоче виділятися зі свого середовища. Це сприяє росту великих політсил і утруднює шлях до успіху меншим.
Звісно, що до останнього різкого падіння відсотку «втрачених» голосів (з виборів 2007-го до виборів 2012-го року) причетне і зростання виборчого бар’єру до, на даний момент, рекордних для України 5%.
Як формувалися «бастіони»
В обох політичних таборів, як (пост)«помаранчевого» так і «біло-блакитного» наявні своєрідні «бастіони» — регіони, де відповідні сили отримують найбільшу підтримку. Для «помаранчевих» таким бастіоном є Галичина, для «біло-блакитних» — Донбас і Крим з Севастополем. Варто також додати, що поступово «бастіоном» «помаранчевих» стає і Київ.
1998-й: захід «в прольоті»
При тому, що в цілому по України за партії і блоки, що не подолали 4% бар’єр проголосувало 34,2% виборців, то за регіонами цей показник дуже відрізнявся: від 18,8% на Дніпропетровщині до 51,6% та 51,7% у Тернопільській та Івано-Франківській областях відповідно. З іншого боку, високий показник «втрачених» голосів був і на Донеччині — 44,4%. Втім, «донорами» категорії «втрачених голосів» у різних регіонах були геть різні сили:
Так, в Галичині головними силами, що не подолали 4% бар’єр у межах держави був очолюваний Левком Лук’яненком «Національний Фронт» та партія «Реформи і порядок». При загальноукраїнських 2,71% «Національний Фронт» отримав 23,75% по Івано-Франківщині та 20,86% по Тернопільщині, а в окремих округах згаданих областей навіть вийшов на перше місце.
В Криму та Севастополі головною силою що не пройшла бар’єр стала партія «Союз» — в Криму, наприклад, вона вийшла на друге місце з 10,68% голосів. На Донбасі найбільшою непрохідною силою виявилась «Трудова Україна».
На Поліссі, а також в аграрних областях Півдня найбільшою непрохідною силою була Аграрна партія – яку в майбутньому очолить Литвин.
В центральних областях та у Києві найбільшою непрохідною силою виявилась партія з назвою, що співзвучна дітищу Королевської — 2012, втім, з правильною граматичною формою: «Вперед, Україно!», замість нетипового для української мови «Україна – вперед!». Однак, що у 1998-му, що у 2012-му, обидва проекти опинилися «за бортом».
У Чернівецькій області найбільшою непрохідною силою була… нинішня Партія регіонів, яка тоді ще іменувалася «Партією регіонального відродження України». «Регіоналів», які тоді отримали «аж» 0,9% в масштабі України, очолював нинішній спікер Верховної Ради, Володимир Рибак. А 4,57%, що ПР отримала на Буковині, зумовлені підтримкою румунської та молдавської меншини. Що цікаво, ця підвищена підтримка ПР у районах компактного проживання румунів буде наявна і у 2012-му…
2002: захід об'єднується і перемагає
Якщо в 1998-му Захід вирізнявся на карті як регіон, що найбільше втратив голосів, то у 2002-му мешканці цих областей «зробили висновки», і Захід (а особливо, Галичина) вирізняється уже пониженим відсотком «втрачених» голосів. Симпатії абсолютної більшості галичан завоювали «Наша Україна» та, меншою мірою, Блок Юлії Тимошенко. В усіх галицьких областях ці дві сили разом отримали більше 80% підтримки.
Натомість, регіонами, що дали найвищі відсотки за непрохідні сили, стали Київ (37%) та Севастополь (43,7%). Київ — за рахунок партії тодішнього міського голови Олександра Омельченка під назвою «Єдність», що отримала по місту 11,62% при 1,09% по країні в цілому, а в Севастополі найбільше голосів «потопив» «Руський блок». До слова, він цю функцію іще раз виконає у 2012-му.
2006: перші суто пропорційні вибори
Вибори до Парламенту 2006 року вперше в проводилися виключно на пропорційній основі. До того ж, було зменшено бар’єр з 4% до 3%. Це викликало у менших політичних сил та їхніх лідерів відчуття можливості проходження до ВРУ самостійно. Та й колишні мажоритарники створювали свої дрібні сили, в надії поборотися за взяття 3% бар’єру. Цим і пояснюється те, що за чотири роки відсоток «втрачених» голосів знизився незначно, лише на 2%. Натомість, у регіональному зрізі зміни досить істотні.
Цього разу «помаранчеві» уже не були настільки монолітними, як у 2002-му. Втім, це частково «компенсувалось» поразкою Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція», який не дотягнув 0,07% до виборчого бар’єру.
З «помаранчевого» боку на заході країни, головними донорами «втрачених» голосів стали «Український Народний Блок Костенка і Плюща» і «Громадянський блок ПОРА—ПРП» на чолі з Віталієм Кличком. Географія найбільших непрохідних сил вийшла особливо показовою: Блок Вітренко був найбільшою непрохідною силою півдня та сходу, окрім найслабшої області «біло-блакитного» поясу — Херсонської, де блок Вітренко поступився блоку Литвина. Останній «переміг» по всій центральній Україні а також у Закарпатті — відносно слабкій області з «помаранчевого» боку.
2007: ніхто не хоче програвати
За півтора роки, що відділили вибори 2006-го року від дотермінових виборів 2007 року відбулися істотні зміни: соціалісти перейшли з «помаранчевого» до «біло-блакитного» табору — за що, зрештою, були «покарані» виборцями. Литвин зумів об’єднати всіх тих, уже доволі нечисельних прихильників «третіх» сил, чого ще вистачило, аби потрапити до Верховної Ради.
В той же час, прогресивні соціалісти Вітренко істотно втратили — їхні виборці перейшли, переважно, до прохідних «біло-блакитних» сил: Партії регіонів та комуністів.
2012: провал технологічного проекту, «союзу мікробів» та партії одного мажоритарника
На останніх виборах бажання тринькати голоси стало мінімальним у всіх сторін. Поляризацію можна вважати практично закінченою: жодна «третя» сила і близько не підійшла до прохідного бар’єру. З одного боку — ПР і КПУ, з іншого — опозиційна трійка з «Батьківщини», «УДАРу» та «Свободи».
Загалом, «Україна — вперед!» стала першою непрохідною силою в 16 регіонах, «Наша Україна» — у восьми. На Чернігівщині та Кіровоградщині сумнівну «першість» тримає Радикальна партія Ляшка. Ну а в Севастополі трохи відібрав голосів у ПР та КПУ «Руський блок». Втім, останній, очевидно, зробив висновки зі своїх 0,31% голосів, та прийняв рішення про саморозпуск. А от аналогічна спроба «закрити» «Нашу Україну», схоже, закінчилася фіаско.
Перспективи
Загалом, за 14 років відсоток «втрачених» голосів знизився колосально. Це свідчить про зростання для виборця відчуття важливості його голосу, бажання, аби голос був результативним. До слова, це актуально і для мажоритарної частини виборів: виборці все частіше (у порівнянні з останніми виборами на змішаній основі — 1998, 2002 років) голосують не тільки і не стільки за конкретного кандидата, а за політичну силу, яку він представляє. Чи, якщо іще точніше, за певний спектр політичних сил. Дуже показово, наприклад, що УДАР, який не брав участі в узгоджені кандидатур по мажоритарці зі «Свободою» та «Батьківщиною» до старту виборчої кампанії, в підсумку, виграв лише шість з 225 округів — та й то лише там, де «Батьківщина» зняла в останній момент своїх висуванців.
Фактично, зійшли на маргінес всі так звані «треті»/«нейтральні» сили. Певні спроби грати цю роль робив «УДАР», але вчасно зрозумів згубність такого шляху. Тому на виборах—2012 УДАР був хоча і ліберальною, але все-таки проукраїнською силою.
Поява в майбутньому нових парламентських сил з числа нинішніх «непрохідних» на даний момент виглядає малоймовірною — аж надто вузьким стало це поле. Та і до президентських виборів уже очевидно, що поляризація між двома таборами лише посилюватиметься. А це, в свою чергу, означатиме подальше зменшення відсотку «втрачених» голосів. До речі, це фіксують і післявиборчі опитування: і «Україна-вперед!», і «Наша Україна», і «Радикальна партія Ляшка» продовжують втрачати популярність. Зокрема, про це говорять цифри, наведені Центром Разумкова та Соціологічною службою «Рейтинг».
Загалом же, дещо більші резерви в імовірному другому турі серед виборців тих сил, що у 2012-му проголосували за непрохідні партії, матиме "помаранчева” сторона. Тут цікавими є дані дослідження Соціологічної служби «Рейтинг» щодо симпатій виборців різних партій на президентських виборах. Так, 27% виборців лідера партії «Україна — вперед!» Наталії Королевської в другому турі, якщо до нього вийдуть Янукович та Яценюк, готові проголосувати за Арсенія Петровича, і тільки 20% — за чинного Президента. В парі Янукович — Кличко співвідношення на користь лідера УДАРу взагалі 64% на 14%. У випадку виходу до другого туру проти Януковича Олега Тягнибока, 21% виборців Королевської готові підтримати лідера націоналістів, і лише 14% — Януковича.
Також більш ніж очевидно, що виборці Нашої України та Радикальної партії Ляшка переважною більшістю голосуватимуть за опонента Януковича у другому турі.
«Новим словом» в історії «втрачених» голосів може стати запровадження виборів Президента в один тур. По-суті, це ще більше поляризує суспільство, і спонукатиме до остаточного утворення двох блоків, можливо, навіть закріплених організаційно. При цьому, якщо з «біло-блакитного» боку таке об’єднання відбудеться на базі ПР, то з «помаранчевого» поки про жодну конкретику говорити не доводиться. Три парламентські опозиційні сили поступово урівнюються в рейтингах. «Об’єднана опозиція «Батьківщина» втрачає підтримку, натомість ростуть УДАР і «Свобода».
Василь Бабич, політичний оглядач та
електоральний географ.
| 
