 |
Статистика |
 |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
 |
|
 |
Каталог статей |
 |
Формальна «двомовність» в Білорусі – насправді одномовність
Адепти ідеології «русскоґо міра», як то «регіонал» Колесніченко, чи міський голова Одеси, Костусєв часто намагаються видавати свою русифікаторську діяльність, як боротьбу за «равноправіє язиков». Мовляв, дивіться: тепер в Одесі всі школи двомовні — більше немає жодних утисків на мовному ґрунті.
У наших сусідів, білорусів, офіційне «двуязичіє» на державному рівні з 1995 року, то ж є з чим порівняти, і спробувати не допустити тих же помилок. Формальна двомовність в Білорусі і де-факто, і навіть де-юре, є одномовністю — зрозуміло, одномовністю російською.Закон не зобов’язує чиновника відповідати тою мовою, якою до нього звертається громадянин, чи якою він отримав письмовий запит. Тобто, навіть якщо особа і звертається до державних органів білоруською, це ще не гарантує того, що відповідь вона отримає своєю рідною (і державною) мовою! Закон «Про мови у Республіці Білорусь» повідомляє, що «у Білорусі мовами діловодства і документації, є білоруська і (або) російська мови». Ця зачіпка («або») дає можливість чиновникам не відповідати на запит тою ж мовою, якою запит надійшов, що є цілковитим безглуздям, бо перетворює формально державний статус білоруської на справжнісінький фарс.
Молодий білоруський політик і громадський активіст, Ігор Случак, спробував змінити цю ситуацію, і започаткував персональну кампанію «Білоруськомовне діловодство». Він розіслав усім 110-ти депутатам білоруського парламенту пропозицію змінити закон таким чином, щоб викинути з закону слово «або» — і цим забезпечити ведення документації і службового листування обома державними мовами, в чому, власне, і мала би полягати «двомовність». Але навіть на таку, доволі мінімалістську поступку на користь мови титульної нації, білоруські ж парламентарі не погодилися. У відповіді, що її пан Случак отримав від голови депутатської комісії з питань освіти, культури, науки, та науково-технічного прогресу, сказано: «Викладені пропозиції щодо внесення змін до Закону "Про мови" на наш погляд, призведуть, до ускладнень в порядку використання державних мов, непотрібного, у більшості випадків, дублювання текстів, а отже — до істотного збільшення грошових та матеріяльних витрат. Враховуючи це, комісія вважає недоцільним підтримувати дані пропозиції щодо зміни Закону». Як бачимо, спробою зберегти державні кошти можна виправдати практично все, зокрема і лінґвоцид. Маразматичності ситуації додає той факт, що білоруську мову нищить білоруська ж таки держава. Але, навіть якщо відкинути юридичний аспект проблеми, то, здавалось би: чи ж багато державних службовців не відповідатимуть білоруськомовним громадянам білоруською? Я поцікавився у пана Случака щодо цього, і з’ясував, що таки багато. Ігор розіслав у всі 118 районів країни пропозиції щодо належного забезпечення позиції білоруської. Поки результати наступні: в 42 випадках відповіді надійшли російською, причому, з них навіть при повторному запиті з проханням дати відповідь білоруською, 19 все одно відповіли російською — от вам і вся «двомовність». Ще в 11-ти районах не відповіли взагалі… Боротьба наших палких «двомовників» — це, по суті, боротьба за моральну деґрадацію, за право не знати мови титульної нації. Чого варта тільки забаганка того ж таки Костусєва до чиновників «надавати йому документи виключно російською мовою»! Гадаю, нам варто добре засвоїти білоруські «уроки двомовності», і зробити для себе висновки. Справді, двомовність потребує доволі істотних матеріяльних витрат. Тож не будемо оплачувати зі своєї кишені паразитичний «розвиток» російської, а краще всіляко підтримаємо власну, українську мову.
З паном Случаком розмовляв Василь БАБИЧ
Джерело: http://static.svoboda.org.ua/gazeta/svoboda_106.pdf |
| Категорія: Мої статті | Додав: Baselio (06.01.2013)
|
| Переглядів: 876
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
