Сьогодні Верховна Рада у першому читанні ухвалила зміни до Конституції в частині децентралізації. Це, нарешті, відбулося після більше ніж річних широких обговорень.

Це про які конкретно "широкі обговорення" йде мова? І, головне, в суспільстві явно нема консенсусу переважної більшості на прийняття таких змін. 

Я свідомо йду на те, щоб поділитися частиною своєї влади на користь місцевих громад і підкріпити це відповідним перерозподілом фінансових ресурсів. Щоби більше грошей, більше влади на місцях і в громадах кореспондувалися з більшою відповідальністю, більшим впливом громад і громадян.

Конституція пишеться не для конкретного Порошенка, а для Президента України, як посту в державі. Сама по собі ідея децентралізації - хороша, але її виконання необхідно відкласти до закінчення війни, у час війни навпаки країна потребує централізованого керівництва.

Децентралізація докорінним чином міняє політичну систему України. Вона веде нас до європейської моделі самоврядування. 

Це не на часі, в країні, де триває війна.

І вона є частиною мого мирного плану. В цьому сенсі сьогоднішнє голосування – нелегкий, але послідовний крок до миру.

Ну то треба визначитись - чи це реформа задля наближення до "європейської моделі самоврядування", чи це вимушений крок в рамках пошуку миру з Росією. Щодо першого, як я вже сказав, час вибраний дуже невдало, щодо другого - варто окремо поговорити про доцільність і виправданість. 

В Москві, зрозуміло, дуже нервують, бо не отримали того, що хотіли. «Кремлю не сподобалися зміни до Конституції». «МЗС Росії забракувало українську конституційну реформу». «Бойовики незадоволені, що Київ не узгодив з ними зміни». Такими заголовками цими днями рясніють газети та Інтернет.

Те, що в Москві незадоволені (і настільки щиро?), мене мало хвилює. Суть Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», на який посилаються зміни до Конституції "від Порошенка" - не відповідає мінімально прийнятним для інтересів країни вимогам. Щодо інтернету, то він, більшою мірою, висловлює гучне невдоволення, а то і ненависть до подібного роду змін до КУ. Ні про який консенсус українського суспільства в цьому питанні мова і близько не йде.

Ви лише згадайте, які вимоги нам висували ще минулого року. Вони хотіли не просто федералізації, а конфедерації, в якій з десяток українських областей були би до Росії прив’язані більше, ніж до сусідів по Україні! Потім мріяли про те, що бойовики впливатимуть на ключові зовнішньополітичні рішення, матимуть право вето на вступ України до Європейського Союзу чи НАТО. Але замість всього цього – скупий рядок про особливості місцевого самоврядування.

Здається, т. зв."ДНР/ЛНР" хотіли незалежності. Звісно, фактична втрата контролю над цими територіями - це неприємно, але аж ніяк не фатально. "Скупий рядок" же посилається на щедрий Закон, де є російська мова, амністія донбаснутим, легалізація "народної міліції", - одним словом, фактичне узаконення т. зв."ДНР/ЛНР" в Україні, хай і під іншою назвою. І що особливо погано - ще й фактича виплата цим бандитам грошей з бюджету України! 

Невже хтось думає, що добитися цього було так просто? За це – слава українським воїнам, і спасибі українським дипломатам.

Тобто, Конституція є об'єктом міжнародного торгу?

А що було би, якби сьогодні Верховна Рада не проголосувала за зміни до Конституції? На порядок зросла б загроза руйнації міжнародної проукраїнської коаліції. Зникло би з порядку денного питання про продовження санкцій, які дуже боляче б'ють по агресору. Цілком реальною стала би перспектива залишитися сам на сам з агресором.

Санкції проти Росії не зняли б - бо та не виконує свою частину домовленостей так чи інакше. Інша справа, що допомога Україні могла б зменшитись, чи взагалі припинитись. І тут виникає питання про доцільність. Що гірше: втратити підтримку (в першу чергу, фінансову) Заходу, чи змиритися із загрозою внутрішнього конфлікту, очевидним проявом якого є події 31 серпня під Верховною Радою?

Дуже прикро, що частина депутатів коаліції, замість того, щоб свою кипучу енергію направити на боротьбу із зовнішнім ворогом, атакували Президента і Верховного Головнокомандувача власної країни, а також розгорнули кампанію проти наших найближчих союзників – Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Франції, Європейського Союзу.

Найближчі союзники самі не виконують раніше підписані документи, наприклад Будапештський меморандум...
Особисто я підтримую рішення фракції "Самопоміч" (за яку я голосував на виборах) не підтримувати зміни до Конституції. 

Я жодним чином не стверджую, що вони агенти Москви. Хтось, замість того, щоб зайняти відповідальну позицію, став у позу – красиву, але цинічну та небезпечну для країни. Хтось – повівся не як державні діячі, а як егоїстичні політикани, які не бачать далі 25 жовтня, коли вибори до місцевих органів влади.

Невже "відповідальна позиція" - це погоджуватися на кабальні домовленості, які розколють наше суспільство, несуть загрозу внутрішнього конфлікту? А от за зміни якраз голосував, в тому числі й "опозиційний блок" - найбільш очевидні кандидати на роль "агентів Москви". Уже одне це дуже підриває легітимність цих змін. 

Крім як ударом в спину, як ще можна назвати ті події, які вже після голосування розгорнулися сьогодні під Верховною Радою?!

Події, які свідчать про те, що влада не контролює ситуацію, і вносить пропозиції, які неприйнятні для значної частини суспільства, пропозиції, щодо яких в суспільстві немає консенсусу.

Це була антиукраїнська акція, за яку всі її організатори, без виключення, всі представники політичних сил, мають понести сувору відповідальність – юридичну.

Це взагалі нагадує замах на демократію, на право громадян на зібрання. І порушує принцип презумпції невинуватості. 

Україна сьогодні підтвердила свою репутацію надійного партнера, посилила імідж країни, яка виконує взяті на себе міжнародні зобов’язання і виконує Мінські угоди, на відміну від Росії. 

Це підтверджує, що Україна не є суб'єктом, а її внутрішній документ визначається іншими державами.

І якщо Москва не схаменеться, восени будуть продовжені персональні санкції проти осіб, причетних до аншлюсу Криму та окупації Донбасу, а на початку наступного року - і секторальні економічні санкції.

Які є підстави вважати, що Росія зупинить війну на Донбасі, якщо досі вона цього не зробила? Взагалі, це все звучить несерйозно - віра в зупинення агресії Росії через "продовження санкцій". Росія йтиме до кінця.

Проект змін до Конституції не передбачає особливого статусу для Донбасу. Це, на мою думку, лише кліше, яке для певних політичних сил стало передвиборчою технологією, елементом чорного піару проти змін до Конституції, проти Президента.

У змінах до Конституції читаємо: "Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом". Тобто - законом "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Суть закону - фактична легалізація т. зв."ДНР/ЛНР"+іще й виплата їм грошей з держбюджету. 

Щодо специфічного порядку здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, то він визначається окремим законом, який вже двічі ухвалювався Верховною Радою України (попереднього і цього скликання). Термін його правочинності – три роки, із яких один вже майже минув. Більша частина статей цього закону наразі призупинена. Вони можуть запрацювати лише після проведення на цих територіях виборів згідно українського законодавства та стандартів ОБСЄ. І лише після виведення з території України російських військ і зброї, після відновлення нашого контролю за всім кордоном з Росією.

Тобто, це є повною утопією. 

Відтак, зміни до Конституції означають не втрату територій, а навпаки – дають шанс і перспективу політико-дипломатичним шляхом врегулювати, забезпечити та повернути під суверенітет України окуповані території.

Зміни до Конституції є: невчасними, такими, які приймаються під зовнішнім тиском, на які немає консенсусу більшості, не схвалені шляхом референдуму і які провокують внутрішньо український конфлікт. Єдиний реальний арґумент - показова лояльність перед Заходом. Але чи достатній і чи виправданий? 

Ну а віра в те, що контроль над окупованим територіями можна повернути «політико-дипломатичним шляхом»… Тут і коментувати нема чого. Це не означає, що за ці території треба неодмінно воювати, але ні про яке повернення «політико-дипломатичним шляхом» мова явно не йде.