 Міт про, буцімто "велику, передову російську літературу" є досить живучим в українському суспільстві. Наприклад, серед українців і досі чимало тих, хто в політичному плані цілком на боці України у нинішній війні, але має якісь приємні почуття до російської культури. При цьому, та "культура" розглядається багатьма як щось принципово окремішне від російської держави та народу. На мою думку, в переважній більшості випадків немає жодних підстав для такого поділу, а подібні марева частини українського суспільства є глибоко шкідливими - бо, власне, є хибними!
Стаття побудована на розборі твору російського поета Алєксандра Пушкіна "Наклепникам Росії" ("Клеветникам России"). З текстом віршу можна ознайомитися за посиланням.
О чем шумите вы, народные витии?
Зачем анафемой грозите вы России?
Что возмутило вас? волнения Литвы?
Оставьте: это спор славян между собою,
Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,
Вопрос, которого не разрешите вы.
Повстання польського народу проти російського імперіалізму для Пушкіна - лишень "хвилювання" ("волнения"). Ось маємо перше свідчення підтримки огидної Російської імперії, яка нещадно гнобила народи, зокрема як поляків, так й українців.
Тепер розглянемо тезу про "это спор славян между собою". По-перше, досить смішно читати посилання на слов'янство від, за самовизначенням, нащадка "арапа Петра Великого". По-друге, загалом слов'янськість Росії - це дуже і дуже суперечливе питання. По-третє, і найголовніше: те, що Росія стала вважати себе слов'янською, не дає їй жодних прав на загарбання та поневолення інших народів. Пушкін же, очевидно, таке "право" Росії обстоює! Бо для нього це, як читаємо далі, "Домашний, старый спор"! Це вже не кажучи про те, що насильство в сім'ї - то, м'яко кажучи, не є добре... Ба більше, цей співець потворної імперії має нахабство звертатися до західної цивілізації зі словами що це, мовляв, "Вопрос, которого не разрешите вы"! Тобто, Европа, на думку Пушкіна, мала би просто закрити очі на те, що народ Речі Посполитої, яка багато століть була безумовною політичною, культурною, економічною частиною Европи (і до ліквідації якої доклала руку Росія) повстав проти загарбників-імперіалістів?
Уже давно между собою
Враждуют эти племена;
Не раз клонилась под грозою
То их, то наша сторона.
Пушкін, очевидно, не визнає поляків за щось окреме, для нього то всього лиш "племена".
Кто устоит в неравном споре:
Кичливый лях, иль верный росс?
Звичайну, притаманну людям гордість, гідність, самоповагу, любов до свободи, імперський писака Пушкін називає "марнославством" ("кичливостью"). А от росіян називає "вірними".Тут з Пушкіним варто погодитися - росіяни і справді були та є вірними рабами, ворогами свободи, прогресу і віддданими служителями найгірших тиранів історії, народом, який органічно ненавидить свободу, і в першу чергу, власну, і лише потім та як наслідок - інших народів. І оспівувачем такого народу і їхньої держави є Пушкін...
Славянские ль ручьи сольются в русском море?
Оно ль иссякнет? вот вопрос.
Ну, тут, з погляду майбутнього, можна написати пану Пушкіну: таки-так, потроху всихає ("иссякает")! З того часу Росія втратила ту ж Польщу, країни балтійського регіону, Фінляндію, Україну, більшість Закавказзя, Середню Азію. І це тільки початок!
Оставьте нас: вы не читали
Сии кровавые скрижали;
Вам непонятна, вам чужда
Сия семейная вражда;
Для вас безмолвны Кремль и Прага;
Бессмысленно прельщает вас
Борьбы отчаянной отвага —
И ненавидите вы нас...
Власне, захід так і зробив: він лише наклав на Росію санкції за чергову агресію, на цей раз - проти України, чим виключив Росію з клубу впливових та поважних держав. А саму Росію залишив конати. Заходу і справді байдужий Кремль, але Прага - і варшавське передмістя, і столиця Чехії заходу дуже навіть близька. І навіть Росія розуміє, що напад на держави НАТО буде останнім нападом Росії на кого-небудь. Ну а щодо ненависті, то, на жаль, захід не навидить, в своїй масі росіян, цю мерзенну рабську біомасу варварів-загарбників. І це дуже погано... Зло треба ненавидіти!
За что ж? ответствуйте: за то ли,
Что на развалинах пылающей Москвы
Мы не признали наглой воли
Того, под кем дрожали вы?
За то ль, что в бездну повалили
Мы тяготеющий над царствами кумир
И нашей кровью искупили
Европы вольность, честь и мир?..
Тут уже помітні прямо мессіанські нотки в "арапа Петра Великого". Зло, заподіяне авторитаризм Наполеона (який, до слова, планував часткове відновлення незалежності України) не йде в жодне порівняння зі злом від банди росіян, які загналися аж до Парижа. І для росіян точно не було б гірше, якби ними керували бодай французи. Щодо "палаючої Москви", то, скоріш за все, спалили її самі москвичі, то на кого ж тут скаржитися?
Вы грозны на словах — попробуйте на деле!
Иль старый богатырь, покойный на постеле,
Не в силах завинтить свой измаильский штык?
Иль русского царя уже бессильно слово?
Щодо поради заходу "спрбувати на ділі" - то цілком поділяю цю думку! Справді, давно пора вже припинити існування такої мерзенної потвори, як Росія, адже вона та її рабське населення постійно тривожить цивілізовані народи своїм втручанням та проблемами. Щодо натяків на слабкість Європи, то вони, як бачимо, не вщухають ні тоді, ні тепер, майже через двісті років. Але що тоді Європа несла в світ прогрес, що зараз. І що тоді Росія була відсталою авторитарною державою, що і зараз...
Иль нам с Европой спорить ново?
Иль русский от побед отвык?
Все існування Росії - це протистояння західній цивілізації. Так, це протистояння - очевидне зло для заходу, але для Росії це протистояння несе просто жахливі, неспівмірні з втратами заходу, наслідки. Щодо перемог, то Росія їх завжди здобувала кількістю, а співвідношення жертв переважно було не на її, Росії, користь. Втім, Росія ніколи не цінувала своє людом'ясо. Навіть сам етнонім "русский" в російській же мові граматично відповідає на питання "чий? ("чей?")", а не як в інших народів, "хто?" ("кто?") ("украинец", "француз", "поляк", тощо).
Иль мало нас? Или от Перми до Тавриды,
От финских хладных скал до пламенной Колхиды,
От потрясенного Кремля
До стен недвижного Китая,
Стальной щетиною сверкая,
Не встанет русская земля?..
Перераховані країни та території ніяк не є російською землею. Нещодавна анексія тієї ж "Тавриди" обходиться Росії дуже дорого, і ще може страти причиною краху.
Показово що Пушкін в цій оді вихваляє "нас", тобто "їх", росіян, хіба кількістю, величиною. А що, власне, йому лишається? Ну не хвалитися ж відсутніми, що тоді, що зараз (зараз навіть, можливо, більшою мірою) правовою системою, гуманізмом, організацією суспільних процесів, успішністю...
Так высылайте ж к нам, витии,
Своих озлобленных сынов:
Есть место им в полях России,
Среди нечуждых им гробов.
Показово, що саме француз (Жорж Шарль д'Антес), до яких апелює тут Пушкін, зрештою, і вбив (завдав смертельного поранення) останнього на дуелі. І саме "озлобленому" Пушкіну знайшлося місце в Росії, серед нечужих саме йому гробів...
Думаю, не буде перебільшенням, на базі такого аналізу творчості Пушкіна, усвідомити, що він був палким російським імперцем, ворогом свободи. Не дуже розумію, чому його творчість вивчається в школах України.
P.S. Зафіксовані слова внука д'Антеса, котрий вбив Пушкіна, Луї Метмана, де то пригадує слова діда, які, як мені видається, варто зацитувати:
"Дід був цілком задоволений своєю долею і не раз казав, що лише через вимушений через дуель від'їзд з Росії він зобов'язаний своєю кар'єрою, що якби не було цього поєдинку, його б чекало майбутнє командира полку де-небудь в російській провінції з великою сім'єю та недостатніми засобами".
Приємно, що завдяки Пушкіну хоч комусь стало краще.
|
