Власне, сама стаття: Россия: национальный вопрос.
 Технічне зауваження: цитати зі статті ВВП подаю курсивом, свій коментар - жирним шрифтом. Рекомендую спочатку прочитати статтю ВВП на сайті повністю. Текст ВВП подаю російською, без перекладу.

Для России – с ее многообразием языков, традиций, этносов и культур – национальный вопрос, без всякого преувеличения, носит фундаментальный характер. Любой ответственный политик, общественный деятель должен отдавать себе отчет в том, что одним из главных условий самого существования нашей страны является гражданское и межнациональное согласие.

Тут з ВВП важко не погодитися. Решта вступної частини статті - це загальні і загальновідомі речі, коментувати там щось мені нецікаво.

Россия как «историческое государство»

При всей внешней схожести ситуация у нас – принципиально иная (ніж на Заході). Наши национальные и миграционные проблемы напрямую связаны с разрушением СССР, а по сути, исторически – большой России, сложившейся в своей основе еще в XVIII веке. С неизбежно последовавшей за этим деградацией государственных, социальных и экономических институтов. С громадным разрывом в развитии на постсоветском пространстве.

Отут стає цікаво: з тексту однозначно випливає, що для ВВП те, що колись було в складі державних утворень, з центром в Москві, є "Великою Росією"! 


Продекларировав 20 лет назад суверенитет, тогдашние депутаты РСФСР в запале борьбы с «союзным центром» запустили процесс строительства «национальных государств», причем даже внутри самой Российской Федерации. «Союзный центр», в свою очередь, пытаясь давить на оппонентов, начал вести закулисную игру с российскими автономиями, обещая им повышение «национально-государственного статуса». Сейчас участники этих процессов перекладывают вину друг на друга. Но очевидно одно – их действия в равной степени и неизбежно вели к развалу и сепаратизму. И у них не нашлось ни мужества, ни ответственности, ни политической воли – чтобы последовательно и настойчиво отстаивать территориальную целостность Родины.

Тобто, проголошення Незалежності Україною та іншими меншими країнами в часі розвалу СРСР - це "сеператизм". А СРСР для ВВП - "Вітчизна". 

С распадом страны мы оказались на грани, а в отдельных известных регионах – и за гранью гражданской войны, причем именно на этнической почве. Огромным напряжением сил, большими жертвами эти очаги нам удалось погасить. Но это, конечно, не означает, что проблема снята.

Війни, що їх вела Московія, це аж ніяк не громадянські війни - це війни проти народів, що захотіли на своїй землі мати власні національні держави. Отже, з боку Московії, ці війни мали імперіалістичний характер. 

Однако даже в тот момент, когда государство как институт критически ослабело, Россия не исчезла. Произошло то, о чем Василий Ключевский говорил применительно к первой русской Смуте: «Когда надломились политические скрепы общественного порядка, страна была спасена нравственной волей народа».

Егеж. Виручило "православіє" і наявність єдиної російської мови. 

Историческая Россия – не этническое государство и не американский «плавильный котел», где, в общем-то, все так или иначе – мигранты. Россия возникла и веками развивалась как многонациональное государство. Государство, в котором постоянно шел процесс взаимного привыкания, взаимного проникновения, смешивания народов на семейном, на дружеском, на служебном уровне. Сотен этносов, живущих на своей земле вместе и рядом с русскими. Освоение огромных территорий, наполнявшее всю историю России, было совместным делом многих народов. Достаточно сказать, что этнические украинцы живут на пространстве от Карпат до Камчатки. Как и этнические татары, евреи, белорусы

Росія – імперія. Вона поглинає народи, при цьому прагне з них зробити «росіян» на базі «православія" і російської мови, в першу чергу. Ну і через створення та пропагування історичних мітів. При цьому все населення можна поділити на дві великі категорії, незалежно від реального етнічного походження: ті, хто вже «переплавлений» в т.зв «етнічних росіян» (80% населення) і тих, хто ще не «переплавлений» – решта 20%.

В одном из самых ранних русских философско-религиозных трудов «Слово о законе и благодати» отвергается сама теория «избранного народа» и проповедуется идея равенства перед Богом.

Цікаво, який стосунок до Росії має митрополит КИЇВСЬКИЙ та усієї РУСІ  Іларіон, що є автором згаданого твору?

А в «Повести временных лет» так описан многонациональный характер древнерусского государства: «Вот только кто по-славянски говорит на Руси: поляне, древляне, новгородцы, полочане, дреговичи, северяне, бужане┘ А вот другие народы: чудь, меря, весь, мурома, черемисы, мордва, пермь, печера, ямь, литва, корсь, нарова, ливы – эти говорят на своих языках┘»

Знову ж таки, Нестор-літописець є руським, а не російським автором, і Росія до нього не має жодного стосунку. Але це так, до слова. Цікаво те, що серед «інших народів», які НЕ говорили слов’янськими мовами якраз і наявні угро-фінські, тобто, взагалі не індо-європейські племена, що і стали основої майбутньої Московії.

Именно об этом особом характере русской государственности писал Иван Ильин: «Не искоренить, не подавить, не поработить чужую кровь, не задушить иноплеменную и инославную жизнь, а дать всем дыхание и великую Родину┘ всех соблюсти, всех примирить, всем дать молиться по-своему, трудиться по-своему и лучших отовсюду вовлечь в государственное и культурное строительство».

Ну, а це вже є типова московська брехня. На практиці, Росія практично завжди принижує чужинців – якщо це є в її силах. І особлива роль «православія» навіть закріплена в законі сучасної (!) Росії.

Стержень, скрепляющая ткань этой уникальной цивилизации – русский народ, русская культура. Вот как раз этот стержень разного рода провокаторы и наши противники всеми силами будут пытаться вырвать из России – под насквозь фальшивые разговоры о праве русских на самоопределение, о «расовой чистоте», о необходимости «завершить дело 1991 года и окончательно разрушить империю, сидящую на шее у русского народа». Чтобы в конечном счете – заставить людей своими руками уничтожать собственную Родину.

З якого дива для татарина «Батьківщиною» має бути держава з центром в Москві, і держава, яка колись позбавила татарський народ державності? І навпаки, хіба не є для т.зв «етнічного росіянина» Татарстан не-росією?

Глубоко убежден, попытки проповедовать идеи построения русского «национального», моноэтнического государства противоречат всей нашей тысячелетней истории. Более того, это кратчайший путь к уничтожению русского народа и русской государственности. Да и любой дееспособной, суверенной государственности на нашей земле.

Те, що суперечать, це правда. Щодо знищення російської імперії, тут теж з висновком ВВП згідний. Знищення російського народу… Тут все складно, але скоріше так, я згоден з ВВП. Російський народ (т.зв «етнічні росіяни», ті, яких за переписом 80%) – об’єднані спільною мовою і переважно «православ’ям». Етнічне походження їх вкрай різне. Основа – угро-фіни, на яку потім було додане слов’янство (переважно, за рахунок українців) і татар. Якщо від Російської Федерації почати віддялти національні утворення, то цей процес зачепить і т.зв «етнічних росіян», частина з них перестане бути «етнічними росіянами» і повернеться до своєї попередньої національності. Але, впевнений, повного розвалу цієї ідентичності не відбудеться. Росія лишиться невеликою державою з центром в Москві. Щоб розв’язати проблему по суті, треба її розкрутити в зворотному хронологічному порядку, і виправити те, що можна виправити. Слід визнати, що в основі своїй – Росія не слов’янська, а угро-фінська, а слов’яни лиш культурно та мовно асимілювали угро-фінів. Зрозуміло, що реконструювати «угро-фінську» Московію ніхто не стане – на рівні державного проекту. Але гляньмо на Ірландію – там не йдеться про відновлення позицій ірландської мови, але ж ірландці розуміють, що вони не германці, як англійці, а кельти.

Когда начинают кричать: «Хватит кормить Кавказ», – ждите, завтра неизбежно последует призыв: «Хватит кормить Сибирь, Дальний Восток, Урал, Поволжье, Подмосковье┘». Именно по таким рецептам действовали те, кто привел к распаду Советский Союз. Что касается пресловутого национального самоопределения, которым, борясь за власть и геополитические дивиденды, не раз спекулировали политики самых разных направлений – от Владимира Ленина до Вудро Вильсона, – то русский народ давно самоопределился. Самоопределение русского народа – это полиэтническая цивилизация, скрепленная русским культурным ядром. И этот выбор русский народ подтверждал раз за разом – и не на плебисцитах и референдумах, а кровью. Всей своей тысячелетней историей.

Так. Росія вміє скріплювати кров’ю. Самовизначення «російського» народу, що накинуте йому його верхівкою – це крадена в українців (та меншою мірою, інших народів) культурна ідентичність, МОВА, що скріплена кров’ю імперіалістичних воєн в ході «собіранія русскіх (і не дуже) земель». Оце і є російська ідентичність.

Российский опыт государственного развития уникален. Мы многонациональное общество, но мы единый народ. Это делает нашу страну сложной и многомерной. Дает колоссальные возможности для развития во многих областях. Однако, если многонациональное общество поражают бациллы национализма, оно теряет силу и прочность. И мы должны понимать, какие далеко идущие последствия может вызвать попустительство попыткам разжечь национальную вражду и ненависть к людям иной культуры и иной веры.

Те, що досвід унікальний, це однозначно. А от далі йде типова московська брехня. Імперії не мають єдиного народу. І справді, націоналізм, навіть якщо це націоналізм панівного етносу, руйнує імперію.

Гражданский мир и межнациональное согласие – это не один раз созданная и на века застывшая картина. Напротив, это постоянная динамика, диалог. Это – кропотливая работа государства и общества, требующая очень тонких решений, взвешенной и мудрой политики, способной обеспечить «единство в многообразии». Необходимо не только соблюдение взаимных обязательств, но и нахождение общих для всех ценностей. Нельзя насильно заставить быть вместе. И нельзя заставить жить вместе по расчету, на основе взвешивания выгод и затрат. Такие «расчеты» работают до момента кризиса. А в момент кризиса начинают действовать в обратном направлении.

Забезпечити єдність імперії при збереженні багатоманіття – це надважке завдання. Втім, завдання спрощується, якщо просто вважати окупацію нормою.

Можно вспомнить, что многие граждане СССР, оказавшиеся за рубежом, называли себя русскими. Причем сами считали себя таковыми независимо от этнической принадлежности. Интересен и тот факт, что этнические русские нигде и никогда, ни в какой эмиграции не составляли устойчивых национальных диаспор, хотя и численно, и качественно были представлены весьма значительно. Потому что в нашей идентичности – другой культурный код.

Ага. Бо радянська ідентичність – це «покращена» версія «російської». Щодо діаспор, то все брехня – росіяни на фоні інших дуже погано адаптуються до інших середовищ. В Україні, принаймні, дуже мало хто з них переходить на українську мову, наприклад.

Русский народ является государствообразующим – по факту существования России. Великая миссия русских – объединять, скреплять цивилизацию.

«Скріплювання кров’ю» для росіян, і особливо, їхньої державної верхівки  - це не просто завдання держбудівництва , це «велика місія»! Оце мессіантсво Росії дуже споріднює її з Третім Райхом й Ізраїлем… Німці теж були мессіанцями, а в жидів це в релігії.

И, конечно, мы рассчитываем на активное участие в таком диалоге традиционных религий России. В основе православия, ислама, буддизма, иудаизма – при всех различиях и особенностях – лежат базовые, общие моральные, нравственные, духовные ценности: милосердие, взаимопомощь, правда, справедливость, уважение к старшим, идеалы семьи и труда. Эти ценностные ориентиры невозможно чем-либо заменить, и их нам надо укреплять.

Убежден, государство, общество должны приветствовать и поддерживать работу традиционных религий России в системе образования и просвещения, в социальной сфере, в Вооруженных силах. При этом должен быть, безусловно, сохранен светский характер нашего государства.

Ідея відділення держави від релігії і церкви від освіти, як видно з написаного ВВП пройшла мимо нього… Втім, Росія і справді непогано суміщає дикунське, фундаментслістське «правослвіє» з тотальним пофігізмом і атеїзмом. Так воно, певно, і буде надалі.

И еще один принципиальный момент – мы, конечно, должны развивать нашу демократическую, многопартийную систему. И сейчас готовятся решения, направленные на упрощение и либерализацию порядка регистрации и работы политических партий, реализуются предложения по установлению выборности глав регионов. Все это – нужные и правильные шаги. Но нельзя допустить одного – возможностей для создания региональных партий, в том числе в национальных республиках. Это – прямой путь к сепаратизму. Такое требование, безусловно, должно предъявляться и к выборам глав регионов – тот, кто попытается опираться на националистические, сепаратистские и тому подобные силы и круги, должен быть незамедлительно, в рамках демократических и судебных процедур, исключен из выборного процесса.

Іще один доказ московської брехні. Адже формально Росія є не імперією а «федерацією». Де автономії є національними. То чому б це в них не мали б існувати національні партії? Навіть в нашій унітарній Україні існують національні партії росіян, угорців, кримських татар, і я, як український націоналіст, не бачу в цьому ніякої проблеми. Якщо є національна сила більшості – Всеукраїнське об’єднання «Свобода», то нехай і меншини матимуть свої партії, мені що до того?

Сегодня граждан серьезно волнуют, а скажем прямо – раздражают, многие издержки, связанные с массовой миграцией – как внешней, так и внутрироссийской. Звучит и вопрос – не приведет ли создание Евразийского союза к усилению миграционных потоков, а значит, и к росту существующих здесь проблем. Считаю, что надо четко обозначить нашу позицию.

Во-первых, очевидно, что нам надо на порядок повысить качество миграционной политики государства. И мы будем решать эту задачу.

Якість міграції непогано піднімав Третій Райх  - в свій час. Він виселяв унтерменшів і вселяв  - тимчасово ,в якості чорноробської робочої сили «рабів».  Загалом ,в Райху були три класи: арійці, раби і ті, кого планувалося знищити.

Второе. У нас достаточно активно развивается внутренняя миграция, люди едут учиться, жить, работать в другие субъекты Федерации, в крупные города. Причем это полноправные граждане России.

Насправді, постільки Росія є імперією, то розмежування міграції на внутрішню і зовнішню є умовним. От російське керівництво і вимушене так брехати. Росія прагне вселити в Росію в нинішніх межах побільше росіян, що опинилися через частковий розвал Імперії поза її сучасними межами. Наприклад, Росія має програму по переселенню таких осіб, що іменується «Співвітчизники» («Соотечественники»). Але мігранти-немосквини з поки ще внутрішньо російських її земель де-факто є для москвинів чужинцями, і нічим не різняться від чужинців з інших країн. Бо, повторюся, Росія – Імперія.

И, наконец, пятое – это тесная интеграция на постсоветском пространстве как реальная альтернатива неконтролируемым миграционным потокам.

І тут ВВП правий. Якщо Росія не загарбає нещодавно втрачені території, то приречена на втрату тих, що іще контролює. Цікавий також і висновок статті ВВП:

Мы веками жили вместе. Вместе победили в самой страшной войне. И будем вместе жить и дальше. А тем, кто хочет или пытается разделить нас, могу сказать одно – не дождетесь.

Ще один доказ, що культ «великої вітчизняної війни» - один із стовпів «російської ідентичності». Забери його – і вся концепція почне валитися.

Ділити Росію не потрібно. Необхідно допомагати поневоленим нею народам.

Українці самі винні в тому, що наші предки накинули тим угро-фінам, що жили в болотах на місці сучасної Москви нашу мову. Тепер от розплачуємося. Але, зрештою, ми вже від Росії зазнали стільки горя, що, гадаю, це перевершило той злочин.

Без слов’янізації, були б зараз москвини нормальним народом, якими, зрештою, є, наприклад, естонці, фіни чи угорці.