Неділя, 05.12.2021, 22:39
Персональна сторінка Василя Бабича
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сторінки
Категорії розділу
Мої статті [14]
Наше опитування
За яку політичну силу Ви маєте намір проголосувати на найближчих виборах?
Всього відповідей: 26
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Відповідь Ляховичу. Друга і остаточна, оскарженню не підлягає. :)

 

 

…я цілком щирий в своїх миротворчих прагненнях і цілком впевнений, що займати одну сторону означає провокувати подальший розкол країни.

 

 

Відповідь на дану думку подаю в двох частинах:


1) У нас немає розколу країни. Якби він був – моя позиція була б дещо іншою. У нас немає іншої України, чи бодай навіть і «УкрАіни». Вона могла б виникнути – але не виникла. І вже майже напевно і не виникне.

 

Російські інсургенти - іредентисти що в Криму (як на Донбасі, так і в решті України) не ставили за мету створити свою Україну – наприклад, з «легітимним» Януковичем. В Криму мало місце проголошення т.зв. «Республіки Крим» (суто для прикриття анексії), в частині Донбасу – т.зв. «Новоросії»/«Союзу народних республік». Тому, власне, в нас нема розколу країни України. Навпаки, за останні півроку відбулося величезне єднання всіх, хто в принципі вважає себе частиною України. Це не війна «двох Україн». Це війна, де з одного боку, Україна, з іншого – Росія. Так, на боці Росії воює і певна кількість місцевого населення, здебільшого – етнічні росіяни. Але навіть вони самі себе не вважають Україною!

 

2) Є сторона, яка обороняється на своїй території, і є сторона, яка анексувала частину території іншої держави та підтримує в ній війну. Людина, яка не засудила дії агресора де-факто грає йому на руку, бо ослаблює (чи сприяє ослабленню) спротив жертви. 

 

З одного боку, це справедливо, бо насправді я нічого не зробив задля миру, окрім балачок. (Втім це єдине, що я можу зробити.)

 

Та ну? Єдине? А піти викласти дані ідеї представникам «Новоросії»?! А особисто? Ви просто в Донецьку вийдіть з державним прапором на вулицю. І поговоріть українською мовою. Напишете потім враження.

Втім злочинці мають бути знешкоджені й покарані, але це не стосується мирного населення Донбасу, що підтримує їх під впливом проросійської агітації.

Українські військові мають повне право стріляти по об’єктах, які контролюються терористами. Вина за можливі втрати серед цивільних за це лежить на терористах. Звісно, дуже прикро, якщо при цьому постраждає місцеве цивільне населення, але це не може трактуватися як «покарання українською армією мирного населення». Інша справа – якщо є факти прицільних ударів по житлових кварталах з боку українських «силовиків», де відсутні позиції терористів. Такі дії, якби вони мали місце, і справді кваліфікувалися б як військовий злочин як українським, так і міжнародним законодавством. Але мені такі факти поки невідомі.

Історично так склалося, що даний інтеграційний процес збігся з найважливішими акцентами ідеології ОУН: антиросійським та антикомуністичним.

Що конкретно вкладається в поняття «антиросійські акценти в ідеології ОУН»? На базі чого взагалі робляться висновки про ідеологію ОУН? Про які ідеологічні праці йде мова?

Нерідко буває так, що спільний ворог єднає не лише неузгодження, а й протилежності.

Власне. І такий тип відносин єднає куди щиріше і куди логічніше, ніж вічний пошук всезагального примирення. Останнє красиве в теорії, але слабо виражене на практиці. Історія  людства - це історія союзів одних проти інших.

Проте я мав на увазі перспективний аспект, що базується на принциповому ідейному спрямуванні націоналізму „всередину”. Компліментарність до сусідів буде актуальною доти, доки буде актуальним спільний ворог.

Я розумію поляків. І Україна, і Польща (нинішні) назвали зло – злом, і йдуть далі. Кожен – зі своїми героями. І мене це не напружує. Мене не турбують пам’ятники Пілсудському чи «армії крайовій» в Польщі, як поляків не мають турбувати пам’ятники Бандері та ОУН в Україні.

Це напружує російських імперіалістів і космополітів-лібералів. Тут вони дружать. По принципу «спільного ворога». В результаті трагічних подій ХХ століття сучасний кордон між Україною та Польщею став і етнічним кордоном. Я не знаю людей, які зараз би наважилися підняти якісь територіальні претензії між країнами. Я пам’ятаю про наше Закерзоння, але я точно так же знаю, що воно вже не вернеться до України, бо нема там більше українців. Як і польської Волині більше нема. Насильно вернути українців в Закерзоння а поляків – на Волинь? Це утопія. Звісно, ніхто не забороняє бажаючим повернутися. Але суто по бажанню, а не силою. І без претензій на відновлення польської/української державності на згадані терни.

 

Ідеологія штучної стимуляції етнічних відмінностей та зведення їх в ранг правових категорій не узгоджується з інтеграційним вектором сучасного суспільства.

Тут треба знати, що саме вкладається в поняття «зведення етнічних відмінностей в ранг правових категорій»? Якщо мова йде про запровадження графи «національність» у паспорті, то я скоріше за. Ну хочу я, (як і багато хто з українців) аби  в мене в моєму документі було написано «українець». І якщо цього хоче більшість, то такий закон треба прийняти. Звісно, це має бути факультативно – не хочеш позначати своєї етнічності – не позначимо.

„Революційні” механізми боротьби з корупцією, як свідчить історія всіх революцій, миттєво перевтілюються в диктатуру нової політичної сили, і тим самим – в корупцію нового рівня.

Отут цілком погоджуюся. Комунізм я засуджую повністю. Критикував ВО «Свобода» до (відкрито), під час (внутрішньо) і після (знову відкрито) за ухили до комунізму в економіці. Соціальна частина ідеології «Свободи» викликає в мене певне занепокоєння.

Така ідеологія, послідовно втілена, приводить до конфлікту із зовнішнім середовищем.

Життя існує на різниці потенціалів. Конфлікти живлять життя. Звісно, не треба доходити до крайнощів і розуміти сказане в дусі соціального дарвінізму…

…багато спеціальних дисциплін, зокрема музичних, не має україномовного дискурсу. Ніхто з викладачів не зобов’язаний взяти та створити для пана Бабича цей дискурс прямо з повітря.

Взагалі-то саме зобов’язані. Тим паче, після 20 з лишком років незалежності. На моєму боці – 10 ст. Конституції і її трактування Конституційним судом. Це я в свій час використав в колективному зверненні до ректора НМАУ, пана Рожка, з проханням захистити право студентів на отримання освіти державною мовою. 

Я взагалі не зобов’язаний володіти російською мовою. Так, я нею володію – але не зобов’язаний! І в мене є право (а в держави – обов’язок!) отримувати (надавати) освіту державною мовою.

Звісно, що суто по-людськи було би куди краще, якби це все робилося добровільно і через розуміння і усвідомлення історичної справедливості таких кроків, відродженню національної гідності, самоповаги. Але, врешті-решт, однаково, яким чином мети буде досягнуто. Якщо не буде по-хорошому, то буде по-поганому.

 

І, до речі, не варто маніпулювати («для пана Бабича»), адже під зверненням з проханням відреагувати на порушення права студентів на отримання освіти державною мовою підписалося, як-не-як, біля 10% студентів. Що і немало, враховуючи, що русо/совкофіли не спромоглися організувати взагалі нічого. Втім, треба визнати, вони непогано обороняються. Колективно і під прикриттям.

 

Викладачеві значно важливіше напхати мозок пана Бабича максимумом професійних знань

 

Суто радянська система. Тільки я тут вживаю замість слова «напхати» - «засмічувати». Була б моя воля – я би чимало різної маячні повикидав з того, що викладається в НМАУ. В першу чергу, звісно, треба викинути на смітник різну ватну ідеологію, яку нам впарювали на лекціях: «ми всє прінадлєжим к єдінай рускай  культурє» (Соломонова), «Крим всєґда считался русскім», «я заваєвала (!) право чітать лєкциі на русакам язикє» (Волошина).  Якщо ЦЕ – «професійні знання», тоді консерваторії пора закриватись…  Наголошую, я навів лише «вершини айсбергів»….

Звісно, ця проблема вирішується творчою розробкою україномовного дискурсу (сподіваюсь, що пан Бабич вкладе в неї максимум зусиль), а не штучним перекладом дисципліни на українську.

Ця проблема вирішується:
1) Виданням державою нових україномовних підручників та навчальної літератури

2) Перевірками дотримання мовного законодавства та санкціями за їх порушення.

І нічого страшного, якщо спочатку будуть проблеми.

Обурення пана Бабича на наявність російської мови у школі - навіть того обскубаного курсу, що залишився на сей момент - говорить про його виділення цієї мови з ряду мов, що вивчаються в українських школах (англійска, французька та ін.) в якусь окрему, шкідливу категорію.

Власне, в реальності все навпаки! Це я писав в щоденнику «Іноземна мова (рос.)», на що вчителька корчила невдоволену міну: «ета русскій, что-лі?»

Моє обурення зводиться до того, що мені набрехали про обов’язковість вивчення даної мови, що мене на уроках даної мови принижували за ознакою рідної мови («у тєбя нєрусскоє праізнашеніє», сказане щодо мене перед всім класом із явною інтонацією приниження), що мене вчили російській не враховуючи того, що для мене ця мова іноземна.  

Фобія пана Бабича до російської мови неконструктивна, як і всі фобії: принаймні завжди краще щось знати, ані ж не знати.

Знаете, мне на этом месте уже хочется поматерится. По-русски, естественно. Так как по-украински это, увы, невозможно. Я уже писал это, но напишу ещё раз: я владею русским языком. Я могу на нём писать и говорить, и меня понимают – это как минимум. 

Русский язык использовался и используется в качестве оружия против Украины. Именно «защитой русскоязычного населения» прикрывалась Россия, когда оккупировала часть Украины. Именно русский язык  является главным звеном, на котором строиться идея так называемого «культурного единства русских и украинцев».

Надеюсь, я убедил Вас в том, что владею русским языком.

 

Я ще зрозумів би, коли пан Бабич скаржився б на принципову заміну української мови в школі російською (це справді було б дискримінацією).

 

Яка різниця, принципово замінили українську, чи ні? Чимало теоретичних музичних предметів в КССМШ читалися російською. Не знаю, як зараз, але коли я там вчився – я можу це стверджувати напевне. Частково російською читалися і уроки «зарубіжної літератури».

 

Щодо скарги на відсутність україномовного простору – я не розумію пана Бабича. Якщо він має на увазі медіапростір – якраз в ньому панує українська, витіснивши російську в невеликий куточок, зайнятий паперовою та інтернет-пресою.

 

Це було б дуже смішно, якби не було так сумно… Включіть телевізор в пройм-тайм (і бажано не перший і не п’ятий канал). На всіх інших 15-ти «соціальних» каналах переважатиме російська. Більш (як от «Інтер») чи менш значно. В друкованих ЗМІ ситуація іще гірша. Україномовних журналів 1:10 (до російськомовних), в кращому разі. Україномовних газет трохи більше за рахунок державних газет. Взагалі, враховуючи той факт, що історично саме російська витісняла українську мову з України, часткове повернення варто називати не «витісненням російської» а відродженням української, чи ж дерусифікацією.

Якщо він має на увазі побут – так, діловий та культурний Київ російськомовний.


Діловий так, либонь. Культурний… Я «русскій кіеф» ігнорую. Україномовна меншина Києва теж має свої місця, вони мені і цікаві. Є, наприклад, мережа україномовних книгарень «Є».

Має пройти декілька поколінь, щоб ситуація змінилася.

На жаль, навряд чи. Час, коли можна було використовуючи рештки радянської машини розвернути її на 180 градусів і провести дерусифікацію, практично втрачено. Уже зараз є «русскоязычные украинские националисты»Ця тенденція остаточного формування модерної української нації креольського типу вийшла на свою фінальну пряму. Головне – зберегти і не втратити ті 20% україномовного Києва, які є. Буде більше – чудово. Головне – не розчинитися.

 Пан Бабич повторює помилку пана Бондаренка: він визначає Україну як одномовну, мононаціональну державу, коли вона де факто є двомовною та двонаціональною

Україна де-факто є двомовною мононаціональною державою, і найближчий перепис це продемонструє. Під мононаціональністю я розумію визначення ООН, за яким такою визнається країна, де одна нація складає 80 та більше відсотків. Без Криму Україна однозначно є саме такою державою, а враховуючи асиміляційні процеси – вона, скоріш за все, є такою навіть і з Кримом. У далекому вже 2001 українців було 77,8%, але була явна тенденція (у порівнянні з 1989-им) до асиміляції дітей з мішаних шлюбів на користь титульної нації.

Це „де факто” можна трактувати по-різному: або як погану річ, що має бути виправлена, або як потребу громадян, що має бути задоволена.

На цю тему я колись написав окрему статтю, де виклав свою позицію. Ознайомитися можна тут.

Це „де факто” можна трактувати по-різному: або як погану річ, що має бути виправлена, або як потребу громадян, що має бути задоволена. Перша позиція суперечить європейським правовим стандартам, друга – ні. Водночас друга не суперечить культивуванню державної мови, розвиткові національної культури, стимулюванню поступового переходу наступних поколінь на державну мову.

Знаєте, це як з роману «Город Львов»: «Вам, хохлам, ведь никто не мешат говорить на своём наречии – хоть дома, хоть на рынке»

Це, про що Ви кажете, реалізовано в Білорусі. Становище білоруської мови – жахливе. І я не хочу такого для нас, для україномовних в Україні. Якщо є бажання/потреба почитати про становище білоруської мови в Білорусі (з їхньою «двомовністю») – у мене в блозі в ЖЖ є повно матеріалів за тегом «Білорусь» і «білоруська мова».

Але будь-який рух від другої до першої є рухом від демократії до тоталітаризму.

Ну-ну. Тоді, за аналогією, жертва зґвалтування не має права на аборт? Російська мова в Україні – наслідок зґвалтування цієї країни і її народу іншою країною й іншим народом.

Стосовно міфу про „мирний протест” на Майдані, який начебто був подавлений „Беркутом” – я маю великий простір фактів, бачених на власні очі та з фото-відеоматеріалів, що підтверджують наступне:

  • всі атаки „Беркуту”, починаючи з першої (30 листопада), були не ініціативними, а реагуючими. (Наскільки адекватно й справедливо – інше питання. Адже у нас скрізь панує лажа.)
  • протест Майдану був мирним лише для певної частини протестуючих (в моменти найбільшого збору людей – більшої частини). Дії Майдану визначала не вона, а активні бойовики, підкріплені агресивними гопніками-націоналістами. Їхні дії можна назвати „мирним протестом” лише при „двоємислії” (за Оруелом).
  • при будь-якій кваліфікації дій керівництва „Беркуту” (наприклад, вважаючи їх бездарними та неадекватними, як думаю я) влада мала законне право на їх застосування. А ось протестувальники, по-перше, не мали права ані на „коктейлі”, ані на шини, ані на каміння (не кажучи про гвинтівки), а по-друге, прекрасно знали про права влади. Рядових „Беркуту” я вважаю постраждалими, а не винними.

Є поняття «законно обрана влада», а я поняття «легітимна влада». Наприклад, і Гітлер, і Янукович були законно обраною владою. Але коли ці діячі стали узурпувати владу – змінювати Конституцію у спосіб не передбачений самою Конституцією, підписувати угоди, які суперечать Конституції (Харківська угода), встановлюють режим переслідування політичних опонентів, фальсифікують вибори (свідком чого я є особисто), то така влада не може бути легітимною. Легітимність – це визнання народом, його переважною більшістю, влади. Показово, що під кінець накази Януковича не виконувалися, а більшу частину країни охопили масові виступи проти режиму Януковича, в ряді областей іще до формального відсторонення Януковича можна було говорити про формування паралельних владних структур. На момент усунення Янукович якраз не був легітимним президентом, оскільки його накази не виконувались, і сам він втік зі столиці.


Різниця між українцями і німцями полягає в тому, що українці скинули диктатора, а німці ні.

До речі, на користь не легітимності Януковича свідчить те, що він не засудив окупацію частини території «своєї» країни іншою, ба більше – закликав Росію втрутитися в Україну. Зрештою, окупація є більш серйозним злочином ніж «захоплення влади». Окупація – це вже порушення міжнародного порядку, а не внутрішньоукраїнського.

Врешті-решт, якщо Ви особисто вважаєте Януковича легітимним Президентом, а його усунення – незаконним, то чому тоді Ви, як законослухняний громадянин, не боретеся за відновлення конституційного ладу?

Люди, котрі замахнулися на диктатуру, а Янукович, ПР та КПУ є саме такими, самі цим поставили себе поза суспільством. І суспільство захистило основні свободи, які гарантовані Конституцією.

Як пише п’ята стаття Конституції України:
«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.»

От народ і здійснив своє право безпосередньо.

 

Так, іспит з української для ОТРИМАННЯ громадянства не є абсурдом. Абсурдом є такий іспит для ПІДТВЕРДЖЕННЯ та ПОДОВЖЕННЯ вже існуючого громадянства. Старші покоління не винні в тому, що вони говорять тою мовою, якою говорять, і нічого принципового, крім образи та зайвого геморою, така переекзаменовка не дасть.

Таких речей як «підтвердження» та «подовження» громадянства в українському праві не існує. Не знаю, до чого це Ви сюди поставили, бо я такого не згадував у своєму попередньому тексті.

Звісно, що людина, яка за правонаступністю держав (СРСР до України) отримала українське громадянство, не може бути позбавлена його, окрім хіба як за власним бажанням. Але така людина має розуміти, що вона не може працювати в структурі держави – чиновником, вчителем, в сфері обслуговування, в будь-якій роботі, де потрібне володіння мовою. Тобто, людина може працювати фактично лише в якості некваліфікованої робочої сили.

Щодо москаляки, якого на гілляку, - це частина більш фундаментального етичного питання, але її можна розглянути й окремо. Пан Бабич ігнорує, як на мене, такі фундаментальні максими етики та психології:

  • оцінка людини не визначається її політичними та будь-якими іншими поглядами;

Етика – це наука, що вивчає мораль. А остання не є універсальною. От Ви вважаєте, що політичні та інші погляди не визначають оцінку людини, а я в основному саме цим і керуюсь. Звісно, на першому місці стоять дії людини. Але погляди – одразу за ними. Наприклад, якщо людина (слово «людина» я тут вживаю винятково в біологічному сенсі, на позначення виду Homo sapiens) – сталініст чи путініст, то я таку людину автоматично розглядаю як небезпечного суспільного злочинця.

Само собою, мої друзі мають високу ступінь подібності з моїми поглядами. Тобто, погляди можуть бути різними (як правило, на якісь вторинні чи надто філософські питання), але є певний санітарний «коридор», за межами якого дружба апріорі неможлива.

  • людина не тотожна своїм поглядам, та в певних умовах (наприклад, в середовищі з великим впливом місцевих міфів, або під впливом могутньої державної пропаганди) не несе повну відповідальність за них;

 

Тільки чомусь денацифікацію пройшла вся Німеччина.

  • особистість людини визначає не тільки й не стільки її вибір, скільки середовище – колективне безсвідоме. Рефлектувати колективне безсвідоме та керувати ним можуть лише поодинокі особистості (не повністю). Саме колективне безсвідоме визначає ідеологічну ідентифікацію людини;

Описані Homo sapiens важко назвати «особистостями». Що не звільняє їх від відповідальності, звісно.

Особисто я за свої дії та погляди відповідаю. За законом, це стосується всіх, крім тих, кого визнано психічно хворим.

  • жодна людина не має права на вчинення шкоди іншій людині, яки б ідеологічні, політичні та національні розбіжності не розділяли їх;

Самозахист є винятком. А ще бездіяльність держави. Межі самозахисту – питання дискусійне. І не тема даної дискусії. Не з мого боку, принаймні.

 

  • завжди краще шукати та розвивати спільне, ніж форсувати розбіжне.

От і я шукаю спільне. Ідея відродження України, яке має ґрунтуватися на її культурі, яка ,в свою чергу, ґрунтується на мові. Це те, що нас об’єднує.

Ще об’єднує правова держава, яка породжує відчуття справедливості.

 

Ватніки, російські мерзотники, не визнають ані ідеї верховенства української культури та мов в Україні, ані ідеї правової держави. У нас нема цих двох основ. Нема спільних точок перетину.

Мої друзі – з тих, котрі поділяють обидві позиції.
Люди, до яких я ставлюся нейтрально – якщо лише одну.

Вороги – ті, хто проти обох.

Пропаганда діє провокативно, в цьому – її сила та підступність. Треба весь час пам’ятати: „ворог”, що напав на нас, напав насправді не на нас, а на фантом „ворога”, що його привчила бачити в нас пропаганда.

Ви вівці. Треба пам’ятати, що вовки – це насправді лише їх фантом, насправді їх не існує! Насправді, голови нам відрізає, вбиває за українську мову, проводить паради в наших містах, прив’язує до стовпів, вивозить обладнання з наших заводів не сам вовк, а його генетика, яка вимагає від вовка все це робити.

Хижа держава не тотожна своїм громадянам, навіть якщо вони підтримують її.

Саме цьому і тотожна. З уточненням: більшості громадян. Які підтримують свою державу.

Треба усвідомити: суспільство з’їхало з глузду.

От Ви  кажете «з’їхало з глузду», а я кажу: «прозріває».

Це ГРОМАДЯНСЬКА війна.

За формальною ознакою – так, бо на боці Росі (Новоросії/Союзу народних республік) воюють в тому числі власники паспортів України.

По суті ж – ні, бо згадані власники паспортів України самі не вважають себе Україною. Вважають себе «новоросією», «ДНРом», «ЛНРом», тощо. По суті вони російські інсургенти.

Я вже не кажу про те, що псковська дивізія трохи не вписується в «громадянську» війну. Не вписується в неї й чеченських батальйон «Восток» з кадирівців, не вписуються й «братушки»-сербські найманці, європейська «антифашистська» наволоч, яка воює на боці Росії, тощо.

Відносно співпраці з нацистами: звісно, з ними співпрацювали далеко не „всі”. Наведені паном Бабичем приклади стосуються різних форм співпраці. Так, СРСР співпрацював з нацистами стратегічно, поділивши Європу на зони впливу.

СРСР та Райх спільно, за попередньою змовою розв’язали другу світову війну. Тільки чомусь в кінці Гітлер застрелився, а Ріббентропа повісили, натомість Сталін і Молотов і після війни продовжували боротьбу з націоналістами та лібералами – при, в принципі, споглядальній позиції західних держав…

ОУНівці співпрацювали з нацистами в найпредметніший, найпрактичніший спосіб: сприяючи їм в знищенні місцевого населення. І масштаби цього знищення такі, що статистика ставить їх в Другий світовій на почесне четверте місце після японських звірств в Китаю, Холокосту та сталінських репресій.

Ви виставкок Колесніченка обдивилися?

Моя позиція  щодо волинських і закерзонських подій така: це трагедія, Україна і Польща взаємно засудили зло на рівні держав, це була більшою мірою різня народів, і роль організацій (ОУН, Армія Крайова) тут невирішальна.

ОУН і УПА для мене є героями тому, що боролися за незалежність України. Те, що вони боролися саме за Незалежність, для мене є доконаним фактом.

Вбивати окупантів при цьому – не проступок, а хороша справа.

Факти свідчать, однак, що в мирний час основною діяльністью ОУНівців був політичний тероризм

ОУН в мирний час вбивала польських та російсько-радянських посадовців. Тобто, ліквідовувала окупантів. Тобто, діяла в інтересах відновлення української держави. Отже, у цій відновленій державі вони мають бути визнані героями. Для тих, хто дожив до нинішнього часу – з усіма символами соціальної вдячності держави за їхній внесок.

Волинська трагедія – ганьба для України

Російська, польська, угорська, румунська окупації України – ось справжня ганьба і трагедія України. Волинь – частина трагедії.

Право українського народу на власну державу порушило, звичайно ж, не „світове співтовариство”…

Власне, воно. Не захистивши задекларований принцип Ліги Нації (попередниці ООН) на самовизначення.

Опис „самогубства держави”, що хворіє на націоналізм, справді є описом Росії, яка пройшла цей шлях значно далі, ніж Україна. Її приклад, як я казав, має слугувати попередженням для України. Я згоден із паном Бабичем і в тому, що Донбасу треба дати самовизначитися, і лише в спосіб, передбачений українським законодавством. Саме тому я писав, що Україна ще не знала такої ганьби, як в цю війну: Верховна Рада провалила законопроект такого референдуму, і саме це стало кінцевим поштовхом до громадянської війни.

Знову ж таки, ганьбою є лише те, що російські мерзотники та їхні посібники окупували частину нашою території.

Добиватися федералізації, з подальшою можливою деволюцією і відокремленням мали б прихильники такого сценарію. Але обрана в першу чергу ними (Донбасом) партія регіонів та Віктор Янукович не виконали своєї програми, яка передбачала федералізацію. То хто в цьому винний? Риторичне питання…

Щодо сил, залучених в цій війні з боку сепаратистів, я не поділяю популярний пропагандистський міф, який переконує, ніби там воюють виключно російські найманці. По-перше, через моніторинг соцмереж я маю досить добре уявлення про суспільні настрої на Донбасі. По-друге, домінування російського військового складу технічно неможливе: через вузькі вікна в кордоні неможливо перекидати таку кількість військових протягом такого часу. Більшість донбаських сепаратистів – місцеві жителі, задурені російською пропагандою. Це – ГРОМАДЯНСЬКА війна.

Там десь 50/50. Тобто 50/50 найманці/місцеві.

«Вікно в кордоні» зараз вимірюється сотнями (!) кілометрів. Я вже не кажу про те, що на перших етапах Росія перекидала своїх мерзотників сюди і просто в якості «туристів».

Розмірковування папа Бабича щодо виправдення „знищення держави” є звичайною теорією тероризму. Не гаятиму час на її звинувачення: воно досить чітко окреслене в юриспруденції.

США чітко окреслили це на практиці. В Афганістані.

З позицій етики, принаймні етики, домінуючої в сучасному світі, цінність людського життя є абсолютною. Ніяких „але” тут не може бути: абсолют є абсолют. Жодна людина не має права віднімати життя у іншої людини. Згідно цієї максими злочинець та жертва рівні В СВОЄМУ ПРАВІ НА ЖИТТЯ.

«Повинні ми любити всіх підорасів, злодіїв, убивць. Бо кожний з них - народ, всі – богоносці» © Лесь Подерев’янський.

Ви придумали свої максими – живіть з ними. Тільки чого їх подавати як абсолют? Давайте Ви будете ходити з табличкою: «той, хто пограбує чи вб’є мене  має таке ж право на життя, як і я»?

Жодна людина не має права віднімати життя у іншої людини.

Ваші слова та колорадам у вуха.

Цивільне право (мається на увазі сучасне демократичне право, яке де юре або де факто не визнає смертної кари) також проголошує людське життя найвищою цінністю

Не підміняйте свою ліберастію  з демократією (владою народу). США – демократична країна, оплот демократії в цьому світі, де дуже навіть існує смертна кара.

Я не поділяю симпатій до армії генерала Власова, що базується лише на тому, що вона „воювала проти більшовизму”. Гітлер, що на його боці воювала ця армія, також декларував своєю метою „очищення світу від комуністичної зарази”.

І я волів би, що б він докінчив це винищення. Бо тепер цю справу все одно доводиться робити нинішньому поколінню європейців, і в першу чергу – українців.

Я мав на увазі численні виступи націоналістів по ТБ, зокрема пана Тягнибока та пані Фаріон, які я бачив на власні очі та добре запам’ятав. Думаю, що при нагоді можна розшукати й записи.

Тягнибок – кон’юнктурник, Фаріон – психічнохвора комуністична брехуха. Втім, вони не вчинили ніяких злочинів, тому дурнуваті дії, і головне, брехня Фаріон будуть оцінені (сподіваюсь) львів’янами на найближчих виборах. Але вона не вчинила нічого незаконного. Що і довів суд.

Я багато разів наголошував на тому, що ці репресії НЕ ЗДІСНИЛИСЯ, але МОГЛИ Б здійснитися, коли б Росія не почала агресію.

«Могли б» – не є юридичною категорією. А я от вважаю, що на практиці мало що б змінилося. Бо у нас міністри «київської хунти» - часто-густо російськомовні. На жаль…

Кого вони мали репресувати за мовною ознакою? Самих себе? 

Лібералізм тотожній демократії, і будь-яке відхилення від цієї правової системи є й відхиленням від демократії.)

Нічого подібного. Це ліберастична демагогія, і не більше того.

*На жаль, я дійсно знаю небагатьох людей, чиї погляди спрямовані ПРОТИ ВІЙНИ, а не проти якоїсь з сторін. Ти, хто мене підтримує, нерідко й справді ідеалізують російський бік.

Мої погляди спрямовані проти війни і, отже, проти її організатора, та ідейного натхненника – путінської Росії, та її «народу», точніше, більшості цього «народу», а також проти російських інсургентів з паспортами України.

Звертаючись до пана Imlorton’а, звертаюсь також і до всіх:

Не треба думати, що український націоналізм – це й є українське національне самовизначення.

Тю. По-перше, мої погляди скоріше ближчі до ліберальних (не ліберастичних, а саме ліберальних), ніж до націоналістичних – хоча останні те певною мірою присутні. По-друге, нинішнє українське самовизначення в масі своїй носить креольський характер. По-третє, націоналізм не є чимось цілісним, як про нього пишете Ви. Є  безліч варіацій. Націоналізмом можна назвати і систему в Райху в 1933-1945, і нинішню Японію, чи правління Саакашвілі в Грузії. Це все націоналізми, але все різні.

Не треба думати, що ідеологія ОУН тотожна Україні.

Та не тотожна. Я ж кажу, креоли перемогли.

Не треба брати на себе так багато, панове націоналісти.

Як однобоко. Іще раз: я скоріше ліберал. Націонал-ліберал, якщо заманеться. Втім, я захищаю право націоналістів на сповідування своєї ідеології. Окрім руйнівних форм.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ - ЦЕ ЩЕ НЕ ВСЯ УКРАЇНА. 

«УкрАинские» ліберасти (або ж замасковані російські імперасти) – тим паче. От для того, що б з’ясовувати такі речі, чим є Україна, в нас і є вибори.

 

P.S. На цьому я ставлю велику і жирну крапку зі свого боку. Свою позицію я виклав, ліберастичну антинаукову, псевдораціональну позицію не приймаю, хоча допускаю її право на існування.

Моя позиція не вимагає наявності однієї всезагальної правди, не вимагає «всезагального порозуміння».

Вам потрібне «всезагальне порозуміння» і анти націоналізм – маєте право цим займатися. Але і в інших є право на інший світогляд.

Тому – не очікуйте подальших відповідей з мого боку. Мені це вже нецікаво. 

Категорія: Мої статті | Додав: Baselio (28.08.2014)
Переглядів: 537 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2021
Створити безкоштовний сайт на uCoz